Стародавній період

Початком римської історії вважається заснування в італійській місцевості Лацій міста Рим. Перші поселення виникли в X-IX століттях до Р.Х. на пагорбах Палатин, Есквілін, Квіринал і Вімінал. Місто було засноване в 753 році до Р.Х. Ромулом. Імовірно до VIII століття до Р.Х. відноситься об'єднання поселень Есквіліні і Палатіна, пізніше до них приєдналися громади інших пагорбів. В результаті утворилося Місто на семи пагорбах. Ядро міського поселення Риму склали латинські і сабинські села з визначальним впливом греків та етрусків в політичній і культурній сферах.

Царський період (VIII-VI століття до Р.Х.)

Згадуються імена семи царів, при яких Рим досяг чільного місця в Лації: Ромул, Нума Помпилій, Тулл Гостілій, Анк Марцій, Тарквіній Древній, Сервій Туллій і Тарквіній Гордий. Останні царі походили з етруської династії Тарквиніїв. У царський період завершився перехід від первіснообщинного суспільства до класового строю. З'явилася держава з притаманними їй інститутами, виникло рабство. Приватним виразом цього розвитку стала реформа Сервія Тулія (VI століття до Р.Х.), який розділив всіх здатних носити зброю громадян на п'ять класів по майновому цензу, а також включив плебеїв до складу римського народу. Внаслідок цього соціальне становище римського громадянина визначалося не тільки приналежністю до древнього роду, а й багатством. З вигнанням близько 510 року до Р.Х. етруського царя Тарквінія Гордого римляни здобули державну незалежність в формі аристократичної республіки.

Натисніть на зображення для збільшення

Період Республіки (510-31 до Р.Х.)

В епоху Республіки державою керували щороку змінювані регулярні або надзвичайні магістрати. Вищими державними постами були посади двох консулів, які обиралися терміном на один рік, а вищим органом влади - сенат. Внутрішньополітичний розвиток Ранньореспубліканського періоду (близько 510-287 до Р.Х.) був відзначений боротьбою кланів, яку вели вільні, але безправні плебеї проти привілейованих патриціїв. В її ході плебеям вдалося домогтися від патриціїв великих поступок: наділення землею, писане законодавство, доступ до політичних посад, народний трибунат, скасування боргового рабства. Результатом цієї боротьби стало формування римської античної громадянської громади, що стала основою всієї подальшої історії Риму. У 287 році до Р.Х. відповідно до закону Гортензія, всі рішення, які приймались плебейськими коміціями, отримували законодавчу силу. Таким чином, патриції разом з верхівкою плебсу організували новий соціально привілейований клас - нобілітету. У зовнішньополітичній області Рим домігся гегемонії над сусідніми племенами і народами. Незважаючи на тяжку поразку, яку римляни зазнали в 387 році до Р.Х. внаслідок вторгнення галлів, їм вдалося до 265 року в результаті воєн з етрусками, еквами, вольсками, самнітами, латинами і грецькими містами Південної Італії завоювати панування над всім півостровом. У пізньореспубліканскому періоді загарбницькі інтереси Риму поширилися за межі Італії. В ході трьох Пунічних воєн римляни здобули перемогу над своїм найсильнішим суперником Карфагеном. Вони анексували Сицилію, Сардинію та Корсику, завоювали долину річки По, узбережжя Лігурії, Іспанію і зруйнували Карфаген.

Одночасно почалася римська експансія в східне Середземномор'я. Війни в Іллірії (229-228; 219 роки до Р.Х.) і Македонії (215-205; 200-197; 171-167 роки до Р.Х.). Кульмінацією воєн на Сході стали перемоги над царем держави Селевкідів Антіохом III (190 рік до Р.Х.), Етолійською (189 рік до Р.Х.) і Ахейською спілками (146 рік до Р.Х.). Внаслідок завоювання цих великих областей зросла військова і політична міць Риму. Нещадне поневолення частини переможених народів поставляло все нову робочу силу італійським латифундіям, а також міським майстерням, каменоломням та копальням. Раби перетворилися на вирішальний чинник античного способу виробництва. Римське рабовласницьке суспільство в середині II століття до Р.Х. досягло класичної форми. Одночасно з тим відбувалося збіднення і зубожіння плебейських верств. Вільні італійські селяни, досі складали основу економічної і військової могутності римської рабовласницької держави, мігрували в міста і поповнювали собою армію пролетарів. Цей античний люмпен-пролетаріат жив за рахунок суспільства. Соціально-економічний розвиток загострив класову боротьбу і призвів до демократичного руху, повстання рабів і глибокої кризи республіканського ладу. Подальші агресивні війни в Галлії, Африці, Понте та інші (з Мітрідатом) і необхідність відбиття вторгнення кімврів змусили Марія (105 рік до Р.Х.) створити професійне військо. Усередині правлячого класу розгорілася запекла боротьба між оптиматами і популярами. Громадянська війна Марія і Сулли, I і II тріумвірати, надзвичайні повноваження Помпея і диктатура Цезаря чітко продемонстрували нездатність правлячого класу зламати владу ставшого реакційним сенату. Стало очевидним, що нобілітет вже не в змозі правити республіканськими методами над римською державою, яка вийшла далеко за межі Риму. Республіка змінилася авторитарною формою державного устрою.

Натисніть на зображення для збільшення

Імператорський період (31 рік до Р.Х. - 476 рік)

Ранньоімператорскій період (принципат) (31 рік до Р.Х.- 284 рік) був періодом одноосібної влади, що представляла собою форму монархії з збереженням зовнішніх ознак республіки. Після перемоги над Антонієм в 31 році до Р.Х. молодий Октавіан Цезар став одноосібним правителем Риму. Він отримав урок з вбивства Цезаря і демагогічно проголосив «відновлення Республіки», але прийняв на себе ряд вищих магістратур. У 27 році до Р.Х. прийняв титул «Август». За час правління Августа сформувався відданий йому бюрократичний апарат. На особливо відданих сенаторів покладалася нова посада міського префекта. Персона самого імператора охоронялася преторіанською гвардією. Міський плебс отримав замість реальних політичних прав «хліб і видовища». Август видав на користь рабовласників безліч законів. Зовнішня політика наступників Августа, незважаючи на відсутність великих воєн, носила агресивний характер. Були приєднані нові провінції, укріплена зовнішня межа. При імператорі Траяні Римська імперія досягла свого найбільшого розміру. Незадоволені політикою метрополії з викачування податків, колонії неодноразово піднімали повстання.

Статуя Марка Аврелія в Римі

Натисніть на зображення для збільшення

В II столітті іншою проблемою стало посилення натиску парфян і германців. Починаючи з Марка Аврелія, імператори намагалися переселити підкорені народності на нові землі Римської імперії. Колонат, що виник через низьку продуктивність рабів, отримав ще більше поширення. Також набули поширення численні малоазійські релігійні культи, а в I столітті виникло християнство, розвинене в світову релігію. Загальна криза виробництва і держави призводила до частої зміни імператорів, в тимчасовому відході Галлії і Пальміри. У пізньоімператорскій період (домінат, 284-476 роки) імператору Диоклетіану вперше вдалося знову зміцнити панування аристократії шляхом встановлення абсолютної монархії. Остаточно вона зформувалася при Костянтині Великому. Однак і йому не вдалося подолати загальну кризу. Колонат все більше нагадував рабство, поки в 332 році Костянтин остаточно не закріпив колонів до землі. З початку IV століття в державну систему включається християнська церква, як засіб стримування народних мас. Подолання глибокої кризи бачилося в поділі імперії на 2 частини. Це остаточно відбулося після смерті Феодосія в 395 році. До V століття становище стає катастрофічним. Все частіше відбуваються напади варварських племен, розорення Італії та Риму. У 408-410 роках напад вестготів Аларіха, 409 році - навала вандалів в Іспанію і в 429 році до Північної Африки, в 451 році вторгнення гунів Аттіли, в 455 році розорення вандалами Риму. Повалення останнього римського імператора Ромула Августа в 476 році царем ругіїв Одоакром вважається кінцем Західної Римської імперії. Східна Римська імперія продовжувала існувати до 1453 року.

Читайте також: "Пожежа в Римі"

Повернутися до - ІСТОРІЯ,ЛЕГЕНДИ

Повернутися до - ГОЛОВНОЇ

Перейти в ФОРУМ