Двісті років в Римі правили царі. Серед них був легендарний Ромул, мудрий цар-реформатор Нума Помпилій, енергійні Тарквіній Древній і Сервій Туллій. Останніх двох багато істориків зараховують до так званої етруської династії. За їх правління Рим вийшов на новий рівень свого культурного і політичного розвитку. Саме тоді почали формуватися основи публічної влади, територіального поділу, які будуть визначати політичне обличчя держави і після падіння царської влади. Чіткіше вимальовується двошарова структура римського суспільства - поділ на патриціїв і плебеїв.

Останній, сьомий цар Риму Тарквіній Суперб (що означає «Гордий») ​​був одіозною фігурою. Жорстокий і самовладний диктатор, насправді найбільше насолив аристократам. Плебеї ж могли бути цілком задоволені прагнучим до абсолютної влади монархом. Тарквіній Гордий був сином або онуком Тарквінія Древнього (належачи, таким чином, також до етруської династії). Він був одружений спочатку на старшій доньці Сервія Тулія (який прагнув покінчити з традицією обрання царя, зробивши цю посаду спадковою), а потім його дружиною стала друга царська дочка, Тулія, яку прозвали Лютою. Саме вона, судячи з усього, спонукала чоловіка на вбивство Сервія і захоплення царського трону в 535 р. до н.е. Тарквіній Гордий не був ні обраний народом, ні затверджений сенатом.

Звернення плебея до Тарквінія Гордого

Тарквіній Гордий залишався царем довгих чверть століття - до 510 р. до н.е. Античні автори описують його як тирана. Він правив самовладно, знехтувавши сенат, спираючись на загін своїх охоронців. Вузьке коло його соратників складали родичі царя. Тарквіній виганяв і винищував знатних людей, майно ж репресованих прибирав до рук і роздавав своїм прихильникам. Збагачувався він і за рахунок воєнної здобичі, і за рахунок захоплення громадської землі, присвяченій богам. Число патриціїв старших родин і число членів сенату зменшилася. Зате плебеї могли бути задоволені як ослабленням своїх одвічних ворогів - патриціїв, так і роздачами військової здобичі і земель, захоплених шляхом колонізації.

Для такого «задобрювання» народу Тарквінію довелося вести численні війни: проти племені вольсків, проти міст Габії, Тони і Цирцеі (захоплення останнього вивів Рим до Тірренського моря). Активно велася і дипломатична робота: було укладено мир з еквами, відновлені добрі відносини з етрусками, зміцнено добросусідські відносини з великим латинським містом Тускул, налагоджувалися відносини з союзом латинських міст. Втім, і в справі цього налагодження римський диктатор виявляв нетерпимість поряд з рішучістю. Загальносоюзним святилищем давніх-давен була Ферентійський гай. Тарквіній заявив претензії на скликання там народних зборів від свого імені і жорстоко припинив заперечення з боку міста Ариції, організувавши вбивство місцевого вождя.

Захоплення матеріальних цінностей і рабів дозволило Тарквінію вести широке будівництво. На Капітолії був споруджений новий храм, присвячений головним латинським божествам, що мало служити ідеї централізації влади і звеличення Риму серед латинських міст. При Тарквінії Гордому споруджувався Великий цирк, розширювалася мережа осушувальних каналів, під містом пролягла головна каналізаційна труба, яка служить Риму і понині.

Патриції, незадоволені усуненням їх від управління державою, давно шукали привід скинути диктатора. Такий привід знайшовся, коли син Тарквінія Секст збезчестив Лукрецію - порядну дружину свого товариша і родича Тарквінія Коллатина. Нещасна жінка наклала на себе руки. Патриції же вміло роздули священний вогонь народного гніву і підняли повстання. На чолі його встав начальник охоронців царя Юній Брут, чиє ім'я стало символом республіканських традицій (історія повторилася через багато років, коли інший Брут убив іншого диктатора). Він вирізнявся неабикою хитрістю. Щоб убезпечити себе від переслідувань монарха, він прикинувся його другом і поступився навіть своїм майном на користь Тарквінія. За це він нібито і отримав кличку Брут, що означає «простак», «тупоумний». Легенда описує поїздку майбутнього борця за республіку в Дельфи, куди він супроводжував царевичів. Ті запитали віщунку, кому належатиме влада в Римі. «Тому, хто перший поцілує свою матір», - відповіла піфія. В цей час Юній Брут як би випадково послизнувся, впав і крадькома поцілував землю, що вважалася матір'ю всього живого.

В результаті повстання царська сім'я була вигнана з міста. Сам Тарквіній, в момент перевороту разом з армією тримав в облозі місто Ардею. Бруту вдалося підбурити й армію. Через деякий час прихильники царя спробували організувати в Римі змову, але ця спроба провалилася.

Так, в 510 р. до н.е. завершилася царська епоха в Римі. Управління було оголошено загальнонародною справою (res publica). Народ дав клятву не допустити відновлення царської влади. Саме слово «цар» назавжди стало для римлян лайливим. Переворот, звичайно, не носив демократичного характеру. Владу отримала аристократія. Сенат був знову поповнений до 300 осіб. Незабаром на чолі Римської республіки стали два вищі чиновника з рівною владою - консули. Вони володіли вищою військовою владою, очолювали суд і виконували почесні обов'язки у здійсненні культу. Обиралися консули з середовища патриціїв терміном на один рік. Першими консулами були Брут і Коллатин, але незабаром останньому, як родичу ненависного Тарквінія Гордого довелося піти у вигнання.

Тим часом повалений цар і його прихильники влаштувалися в місті Цера. Вони знайшли співчуття у одноплемінників Тарквінія етрусків. Колишній цар зібрав в Етрурії велике військо і рушив на Рим. У битві армії консулів з царським військом перемогли римляни. У битві загинув Юній Брут і син Тарквінія, Аррунс. Потім повалений диктатор підмовив напасти на Рим етруського царя Порсенну. Ця кампанія закінчилася миром, не цілком вигідним для майбутньої столиці. Втім, повернути в Рим царів не вдалося. Римській республіці судилося проіснувати ще кілька століть до того, як вона знову стала монархією.

Прокоментуйте статтю, Ваша думка важлива для нас!

Читайте також: "Історія Стародавнього Риму - короткий нарис"

Повернутися до - ІСТОРІЯ,ЛЕГЕНДИ

Повернутися до - ГОЛОВНОЇ

Перейти в ФОРУМ